Didi й Banggu б'ються об заклад: «яка планета в Сонячній системі найбільша».
Разом із суддею Popo вони по черзі зустрічають планети від Меркурія до Нептуна й вимірюють їхній розмір.
Яка планета виграє парі? А хто, як не дивно, найменший з усіх?
«Найбільшу планету вгадаю я, б'юся об заклад!»
«Найбільшу планету в Сонячній системі точно вгадаю я!»
Banggu гупає кулаком у груди скафандра й одразу починає вихвалятися.
Я теж не з полохливих. «Пф, найбільша — це, звісно, наша Земля! Б'ємося об заклад?»
Banggu пирхає. «Та годі~ Яка ще там велика Земля. Найбільша — це однозначно Марс!»
Поки ми вдвох сперечаємося, хто має рацію, Popo, що стояв поряд, нишком піднімає руку.
«То чому б нам не полетіти туди й не виміряти все на місці? Я буду суддею.»
О, чудово! Достатньо побачити справжні планети на власні очі й порівняти їхній розмір. У застосунку WAGZAK JUMP ми відкрили «Подорож до Сонячної системи».
Перед стартом — хто зоря, а хто планета?
Ракета зі свистом злетіла, і навколо нас розкинувся чорний космос. Зорі мерехтять, мовби хтось понакрапував їх крапочками.
Суддя Popo перед стартом упорядковує правила.
«Те, що ми будемо вимірювати, — це планети. Те, що світить само по собі, як Сонце, — це зоря, тобто справжня зоря.»
«А друзі, що кружляють навколо Сонця, як Земля, — це планети. Планета не світить сама, вона лише мерехтить, бо отримує світло від Сонця.»
Тож навіть якщо на нічному небі щось скидається на зорю, насправді серед них є й такі, що є планетами. Як цікаво.
«Ну, то що, зустрінемося з ними по черзі, починаючи з найближчої до Сонця?»
Перший учасник — крихітний Меркурій
Просто поряд із Сонцем, що палало вогнем, найпершим ми зустріли Меркурій.
«Е? Менший, ніж я думав.» Banggu надуває губи.
Його поверхня поцяткована ямками, наче віспою побите обличчя. Popo каже, що в Меркурія немає атмосфери, тому сліди від ударів метеоритів залишаються точнісінько такими, як є.
А ще, хоч він і найближчий до Сонця, уночі там страшний холод. Удень — кипить, уночі — замерзає вщент.
«Ми обоє помилилися, Banggu. Меркурій вибуває зі змагання!» Я намалювала пальцем у повітрі велике Х, а Banggu закивав головою.
Венера й Земля схожі, як брат із сестрою
Наступна на черзі — Венера, огорнута жовтими хмарами.
«Popo! Вона ж наче розміром схожа на Землю, хіба ні?» вигукнула я.
Popo заплескав у долоні. «Саме так. Венера й Земля за розміром майже як рідні.»
Той друг, що найяскравіше світить на вечірньому небі, — це якраз Венера. Оскільки вона мерехтить, мов зоря, її ще називають «Вранішньою зорею» або «Вечірньою зорею», але насправді це не зоря, а планета.
Тільки-но ми проминули Венеру, аж ось нарешті й наша Земля! Блакитна й кругленька — як же я зраділа, побачивши її знову.
«Ось бачиш, Земля велика!» — вихваляюся я, а Popo легенько усміхається. «Ну, не знаю~ ми ж іще не закінчили, чи не так?»
Від цих єдиних слів мені чомусь холодок пробіг по спині.
Червоний Марс — та сама планета, яку обрав Banggu
Там попереду з'явилася червонувата планета. Марс, якого обрав Banggu.
«О, нарешті моя черга!» Banggu радісно мчить уперед, але…
Марс менший за Землю. Обличчя Banggu понуро витягується.
«Марс — теж кам'яна планета, як і наша Земля. Є на ньому й гори, є й ущелини, і кажуть, що знайшли навіть сліди води, яка колись текла.» Popo пояснює лагідно, наче хоче втішити.
«А, то ось чому люди так хочуть полетіти на Марс~» Banggu, хоч і засмучений, та очі в нього аж сяють.
